В XVI столітті Бобровиця — містечко Остерського староства Київського воєводства Речі Посполитої.
Перша письмова згандка про Бобровицю записана в Реєстр козаків низових запорізьких річкових, які ходили на військову службу з його милістю королем до Москви.
З 1654 року Бобровиця була сотенним містечком Київського полку, сотник Іван Міщенко (1649).
У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Бобровица на річці Бобровиці. У ньому було 155 дворів.
На захід від міста по берегах Бистриці було село Лукашівка, яке поступово злилося з Бобровицею. У 1859 році в ньому мешкало 300 осіб, а в самій Бобровиці — 2904 на 600 дворів.
У 1868 році біля Бобровиці відкрито залізничну станцію (єдину товарну в Козелецькому повіті), що зумовило швидкий розвиток містечка.
У 1900 році розпочав роботу Бобровицький буряково-цукровий завод, власником якого був Петро Петрович Катеринич.
23 жовтня 1905 року в Бобровиці відбулися антиєврейські заворушення, що супроводжувалися розгромом лавок місцевих євреїв.
У листопаді 1920 року Бобровиця стала центром Бобровицького повіту. Від 1923 року (вже за СРСР) — селище міського типу, центр Бобровицького району Ніжинської округи.
У 1923 році в Бобровиці були цукровий завод, паровий млин з маслозаводом, 2 школи, 2 лікнепи, 2 бібліотеки, клуб, сільбуд (селянський будинок), телефон та поштово-телеграфна контора.
У 1927 році почали діяти цегельний завод та олійниця, згодом — промкомбінат (1937 рік).
З 1958 року Бобровиця є містом та райцентром.
Історія Бобровиці
